Tilda Publishing
 
Виставка робіт 1960 - 1980-х років з колекції Людмили Березницької.

Соцреалізм
Необхідність демонстрації офіційної, соцреалістичної лінії була обґрунтована потребою в фіксації її головної ролі на офіційній сцені часу. Таким чином, навіть незалежно мислячий художник, для того щоб залишатися в художньому процесі, був приречений брати участь в естетичній пропаганді. Цей пласт став своєрідним фоном для розуміння паралельних неофіційних художніх практик і методів сімдесятих. На виставці експоновано приклади творів, які мали як прямий так і опосередкований вплив на процес становлення феномену «сімдисятництво». Труд, Індустрія, Відпочинок та дозвілля в соцреалістичній інтерпретації, були основними в радянській пропаганді. Глядач може спостерігати, як держава, зображуючи «велич ладу», маніпулювала людиною. Мистецтво було своєрідною релігією цього часу - воно оживляло, надавало тілесність гаслам, які створювали художники на замовлення.

Суворий стиль
Основу експозиції складають твори, що відносяться до «суворого стилю» - першого жанру радянського живопису, що офіційно допускає відхилення від методів соцреалізму. Цей стиль віддалявся від «щасливої безтурботності і героїчного позерства» у бік безкомпромісної і нещадної правди про людину та її світ. Твори демонстрували нам трудові будні індустріальних гігантів і волю простої, «звичайної» людини до реалізації себе в праці. Жорстка січена, пастозна лінія, відкритий колір, структурність і архітектоніка – ознаки, що відрізняють полотна Федора Шевченка, Григорія Тишкевича, Юрія Зорко, Миколи Кравцова і Владислава Мамсікова.

Конфлікт цінностей
Але не тільки індустріальна тема надавала художникам того часу свободу в пошуках формальних елементів. Розчарування в ідеології призвело до конфлікту ціннісних конструкцій. Попри зовнішній пасивний конформізм, авангард творчого світу в своїх майстернях-лабораторіях створював нову естетичну платформу, більш формальну, тонку і змістовну, сконцентровану на особистих переживаннях, локальних і герметичних. Цій новій естетиці вдалося наблизитися до глядача, подолавши ідеологічне сито і перетворившись в квазіофіційний творчий метод. Держава була змушена приймати ці зміни і, не дивлячись на наявність несанкціонованих методик, поступово включала роботи «неагресивно» інакомислячих в загальний сценічний обіг.

З 20 грудня 2019 року по 10 лютого 2020 року.